Звіт про порушення прав людини Республіка Карелія
Лютий 2026
Звіт підготовлений правозахисницею Яною Тийхонен (Бистровою)
Лютий 2026 року в Республіці Карелія характеризується численними порушеннями прав людини, які охоплюють увесь спектр прав людини: громадянські права, соціально-економічні права, політичні права, культурні права та екологічні права. Найгострішими проблемами лютого стали постійне погіршення стану систем освіти та охорони здоров’я Республіки, позбавлення людей базових потреб через недбале ставлення держави до базової інфраструктури, а також тривожне зростання військово-орієнтованого навчання та виховання дітей.
Погіршення стандартів життя
Відповідно до статті 11(1) Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП), держави-учасниці Пакту, якими є Російська Федерація та, відповідно, Республіка Карелія, зобов’язані забезпечити кожному достатній рівень життя, включаючи житло, і повинні прагнути до постійного покращення умов життя населення. Однак, на основі публічно доступних звітів, умови життя багатьох людей у Карелії не відповідають положенням цієї статті.
З’явилося багато повідомлень про те, що жителі, включно з людьми похилого віку та дітьми, продовжують вимушено жити в аварійних будинках без належного опалення та водопостачання. Незважаючи на численні публічні звернення, ці проблеми або не вирішуються, або зустрічаються порожніми обіцянками влади щодо виправлення ситуації.
Найбільш тривожні випадки надходять з маленьких міст і сіл, які мають важливе значення для карельської культурної та історичної спадкоємності. Один із таких прикладів — будинок у селі Хіденсельга Піткярантського району, де люди змушені виживати в напівзруйнованому житловому будинку. Жителі заявляють, що постійно живуть у страху, що труби опалення обваляться через сильний вітер, а дах постійно протікає, а шифер кришиться. Крім того, у будинку немає водопроводу, тому жителям доводиться брати воду з найближчого колодязя, в якому часто навіть влітку немає води. Жителів не забезпечують альтернативним житлом, а замість цього змушують чекати ремонту, який не передбачає встановлення належної системи водопостачання. Це означає, що їм і надалі доведеться покладатися на найближчі колодязі для щоденних потреб у воді.
Справа з будинком у Хіденсельзі виявила ще одну системну проблему. Згідно з офіційними заявами, навіть якщо жителям маленьких сільських сіл і надають альтернативне житло, воно зазвичай розташоване далеко від їхніх рідних сіл, оскільки держава не розробляє програм будівництва нових будинків у таких районах. Це не лише відриває корінні народи від звичних місць проживання, але й ставить під загрозу виживання маленьких сіл, які є історично та часто культурно значущими для Карелії.
Низька якість води
Додатковою тривожною невідповідністю зі статтею 11(1) та статтею 12 МПЕСКП є якість води для багатьох жителів Карелії. Численні повідомлення як від окремих осіб, так і від ЗМІ висловлюють стурбованість тим, що вода з-під крана в їхніх домах має жахливу якість і часто викликає дискомфорт та проблеми зі здоров’ям. Зокрема, у Петроскої (Петрозаводську), столиці Республіки Карелія, з’явилися повідомлення про те, що люди скаржаться на сильний запах води та подразнення шкіри після купання. Жителі також висловлювали стурбованість можливими хімічними забруднювачами та потенційними наслідками для здоров’я від тривалого впливу. Коли зверталися з цим питанням до регіонального постачальника води, скарги відхилялися на підставі того, що вода «не використовується для споживання».
Подібна проблема зафіксована в Пудожі, адміністративному центрі Пудозького району, де перевірки виявили неодноразові порушення санітарного законодавства. Серед них — відсутність санітарно-епідеміологічного висновку на водозабірну споруду, недоліки в утриманні зони санітарної охорони джерела води та невідповідність якості питної води перед надходженням у розподільну мережу. Серед показників якості води згадувалися колір, органічне забруднення та присутність деяких хімічних речовин, зокрема заліза та трихлорометану, які пов’язані з потенційними ризиками для здоров’я.
Проблема якості води в Пудожі перебуває під увагою вже кілька років. З 2023 року тести нібито виявили перевищення рівня хлороформу в муніципальному водопостачанні більш ніж у п’ять разів. Січнева перевірка 2024 року підтвердила порушення санітарних норм і видала припис щодо коригувальних заходів. Проблеми не були належним чином вирішені, і протягом 2025 року місцеві представники неодноразово подавали звернення до регіональної влади та контролюючих органів з вимогою забезпечити виконання санітарних норм і доступ до безпечної питної води. Послідовність перевірок і звернень свідчить про те, що системні проблеми місцевого водопостачання залишаються невирішеними, а занепокоєння щодо якості води зберігаються.
Відповідно до Загального коментаря № 15 ООН, право людини на воду передбачає доступ кожного до безпечної води для споживання, приготування їжі та особистих і побутових потреб гігієни. Тривале та повторюване невиконання обов’язку забезпечувати чисту та санітарну воду жителям Республіки Карелія викликає серйозну стурбованість щодо виконання Російською Федерацією зобов’язань за статтями 11 і 12 МПЕСКП.
https://gubdaily.ru/news/zhiteli-petrozavodska-zhaluyutsya-na-vodu-ot-kotoroj-vse-cheshetsya/
https://t.me/Slabunova/5293
Охорона здоров’я
Поки не надається жодних заходів для покращення умов життя жителів Карелії, що може якісно впливати на їхнє здоров’я, система охорони здоров’я в Карелії також зазнає значного занедбання. Багато медичних працівників оприлюднили заяви щодо несприятливих умов праці та зниження оплати, що негативно впливає на якість послуг. Крім того, багато лікарень недофінансовані та не мають необхідного медичного обладнання для надання якісної медичної допомоги.
Недофінансування лікарень призвело до смерті 2-річної дівчинки, яка була госпіталізована до міської лікарні Костомукші з проблемами дихання ввечері 13 лютого і померла вранці 14 лютого. Хоча її смерть переважно пов’язують з лікарською помилкою, варто зазначити, що відсутність необхідного медичного обладнання та недостатня кількість персоналу також сприяли трагедії. Опис подій батьком підкреслив системні недоліки закладу, зокрема недостатню кількість медичного персоналу під час нічної зміни та відсутність критичного медичного обладнання, необхідного для педіатричних надзвичайних ситуацій.
Раніші повідомлення жителів Костомукші описували численні випадки неналежної роботи лікарні. За словами місцевих жителів, державна лікарня вже кілька років переживає організаційні, інфраструктурні, управлінські та фінансові труднощі й не має належного медичного обладнання. Незважаючи на проблеми, які продовжує створювати лікарня, Міністерство охорони здоров’я, а також губернатор Карелії Артур Парфенчиков наприкінці грудня 2025 та на початку січня 2026 року робили публічні заяви про те, що лікарня працює нормально.
Повідомлення про нестачу медичного персоналу та відсутність необхідного обладнання для невідкладної допомоги можуть свідчити про системні недоліки в доступності та якості медичних послуг, як це визначено Комітетом ООН з економічних, соціальних і культурних прав у Загальному коментарі № 14. Разом із дезінформацією, опублікованою державними органами щодо лікарні в Костомукші, це викликає серйозну стурбованість щодо невиконання Російською Федерацією зобов’язань стосовно права на життя та права на здоров’я. Крім потенційного порушення статті 12 МПЕСКП, оскільки жертвою тривалого недбальства стала неповнолітня, справа також зачіпає зобов’язання за статтями 6 і 24 Конвенції про права дитини (КПД), які вимагають від держав забезпечувати належні медичні послуги та відповідні медичні заклади для дітей.
Нарешті, реорганізація Республіканської інфекційної лікарні в Петроскої також викликала критику з боку медичних працівників. Марія Акулова, колишня головна медсестра лікарні, попереджала, що розформування закладу на багатопрофільну лікарню може послабити епідеміологічну готовність регіону. Вона стверджувала, що раніше лікарня мала спеціалізовані лабораторії, лікарів-інфекціоністів та налагоджену систему реагування на спалахи.
Загалом ці події ілюструють глибші структурні недоліки в організації медичних послуг у Республіці Карелія. Постійна нестача медичного персоналу, невідповідне обладнання, а також реструктуризація спеціалізованих закладів відбуваються в ширшому національному контексті, де все більше централізується управління охороною здоров’я та ресурси в більших федеральних медичних центрах. Хоча такі політики часто презентуються як реформи, спрямовані на підвищення ефективності, їхній практичний ефект у географічно віддалених регіонах, таких як Карелія, полягає в поступовому послабленні місцевих потужностей охорони здоров’я та зростанні залежності від віддалених медичних закладів. Ця динаміка створює ризик нерівного доступу до медичних послуг для жителів Карелії порівняно з мешканцями великих міст — імперських центрів Російської Федерації. За відсутності цілеспрямованих заходів щодо подолання цих диспропорцій подальша централізація управління та ресурсів охорони здоров’я буде сприяти системній дискримінації жителів Карелії та подальшому підриву доступності та якості медичної допомоги в республіці.
https://gubdaily.ru/news/ya-krichala-o-pomoshhi-mama-dvuxletnej-devochki-kotoraya-umerla-v-bolnice-rasskazala-strashnye-podrobnosti-tragedii/
https://t.me/dailykarelia/21519#
Освіта
Системні проблеми з оплатою праці вчителів у Республіці Карелія, зокрема зниження заробітної плати, затримки виплат та невиплата додаткової та стимулюючої винагороди, станом на лютий ще не вирішені.
Вчителі Муєзерського району скаржаться, що вже четвертий місяць поспіль вони отримують лише встановлений законом мінімальний розмір оплати праці. За свідченнями, їхню заробітну плату доводять до мінімального рівня за рахунок перерозподілу коштів зі стимулюючих виплат, які вони раніше заробили додатковою працею. У селищі Лоухі Лоухського району вчителі заявляють, що також не отримують жодної додаткової компенсації за понаднормові обов’язки. Ця ситуація триває з вересня 2025 року, і хоча про неї повідомляли владі, жодних заходів для виправлення не вжито.
Окрім того, що вчителі не отримують повної оплати, багато вихователів дитячих садків висловили стурбованість щодо продовження робочого часу садків і тим, як це вплине на навантаження персоналу та їхню заробітну плату. Умови праці, особливо в дитячих садках маленьких міст і селищ, вже й так страждають від нестачі кадрів, що змушує решту вихователів брати на себе більше навантаження при збереженні попереднього рівня оплати. Зважаючи на наявні умови, а також додаткові години, які, на думку багатьох, оплачуватимуться неповністю або взагалі не оплачуватимуться, існує обґрунтований страх, що багато вихователів будуть змушені залишити посади, що створить ще більшу кадрову кризу в галузі.
Це може призвести до ще серйозніших наслідків, таких як повне закриття дитячих садків у сільській місцевості, що змусить сім’ї відправляти дітей до віддалених закладів або навіть повністю переїжджати в більш центральні райони. У свою чергу, поступове обезлюднення сільських міст і селищ може призвести до зменшення фінансування, що підірве їхній соціально-економічний розвиток і призведе до поступового зникнення таких населених пунктів. Це особливо шкідливо для культурної спадкоємності Карелії, оскільки саме сільські міста і селища зазвичай зберігають традиційні карельські елементи, підтримуючи фінно-угорську етнокультурну ідентичність Карелії.
Загальна ситуація в сфері освіти Республіки Карелія викликає стурбованість щодо виконання Російською Федерацією зобов’язань за МПЕСКП та Конвенцією про права дитини. Ненадання вчителям Карелії справедливої та гідної заробітної плати може суперечити статті 7(a)(i) МПЕСКП, яка гарантує право на справедливу винагороду, тоді як продовження робочого часу в дитячих садках може суперечити статті 7(d) щодо розумного обмеження робочого часу.
Крім того, несправедливе ставлення до педагогічного персоналу може мати прямі наслідки для дітей і підірвати ефективну реалізацію їхнього права на освіту. У цьому контексті ситуація викликає занепокоєння щодо статей 28 і 29 Конвенції про права дитини, оскільки погіршення умов праці, нестача кадрів та потенційне закриття освітніх закладів у сільській місцевості створюють ризик обмеження як доступу, так і якості освіти.
Військова індоктринація дітей
У лютому в освітньому середовищі Республіки Карелія проводилися військово-орієнтовані заходи. Згідно з дописом губернатора Республіки Карелія Артура Парфенчикова, 17 лютого школу № 2 у Петроскої та Державінський ліцей відвідали військовослужбовці, які брали участь у вторгненні Російської Федерації в Україну, для проведення «Уроків мужності». Під час цих уроків колишні військові Олександр Тікка та Олексій Грішин описували життя на полі бою, закликаючи дітей підтримувати тих, кого відправляють на фронт. 25 лютого аналогічний захід відбувся в Президентській академії Карелії — знову за участю двох колишніх військових, які брали участь у вторгненні, Олександра Тікки та Олександра Пожарського. У Президентській академії військові знову зображували фронт у позитивному світлі.
Крім того, 23 лютого в Карелії провели військово-патріотичні ігри «Зарніца 2.0», у яких діти брали участь в змаганнях у військовому стилі. Захід організували «Юнармія» (Молодіжна армія) — державна організація, яка надає дітям віком 11–17 років базову військову підготовку та просуває імперськоцентричну ідеологію, — та «Рух Перших», ще одна державна організація, яка просуває ідеологію, тісно пов’язану з офіційною державною пропагандою, серед дітей 6–18 років.
Нарешті, на початку лютого стало відомо, що під час «Днів Республіки Карелія», які тривали з 26 січня по 1 лютого, губернатор Республіки та начальник Головного штабу «Юнармії» Владислав Головкін підписали документ про співпрацю для посилення реалізації програм військово-патріотичного виховання в Карелії.
Зростання просування військово-орієнтованих заходів і навчання для дітей викликає серйозну стурбованість щодо нормального когнітивного та психологічного розвитку дітей у Карелії. Такі освітні програми створюють ризик нормалізації військових практик і інтеріоризації насильства; неодноразовий контакт із симульованим конфліктом може емоційно десенсибілізувати дітей і посилювати мислення «свої-чужі», послаблюючи емпатію до інших. Крім того, діти, яких поміщають у середовище, де обов’язковою є надмірна покірність владі, можуть мати обмежений розвиток самостійного мислення та критичного судження. Такі програми також можуть спрощувати складні моральні питання до жорстких бінарних конструкцій, обмежуючи здатність дітей орієнтуватися в неоднозначності та етичних нюансах реального світу. Наслідки мілітаризованих заходів і програм суперечать принципам, встановленим Конвенцією про права дитини, а ширше — принципам Організації Об’єднаних Націй щодо мирного співіснування та просування миру.
Ці занепокоєння стають більш конкретними при розгляді у світлі конкретних положень Конвенції про права дитини. Оскільки мілітаризовані освітні практики можуть обмежувати розвиток критичного мислення, вони також можуть впливати на повноцінну реалізацію прав дітей за статтями 13(1) і 14(1) КПД. Просуваючи єдину, імперськоцентричну систему цінностей і поглядів, такі програми створюють ризик обмеження здатності дітей вільно шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї, а також їхньої здатності розвивати самостійне мислення та совість. Крім того, оскільки ці програми базуються на просуванні державоцентричної російської ідентичності, це також може суперечити статті 8(1) та статті 29(1)(c), які захищають право дитини на збереження своєї ідентичності та вимагають, щоб освіта поважала її власну культурну ідентичність і цінності.
https://t.me/rviork/570#
https://t.me/AParfenchikov/8726#
https://yunarmy.ru/archives/85114
Політика асиміляції
2 лютого губернатор Республіки Карелія підписав регіональну директиву національної політики, яка запровадила рамки, формально спрямовані на зміцнення національної єдності та згуртованості. Незважаючи на інклюзивну риторику, директива встановлює ієрархію ідентичностей, у якій імперськоцентрична російська ідентичність виступає основним орієнтиром для громадянської участі, тоді як карельська та вепська ідентичності відведені до більш обмежених ролей. Ця відмінність визначає, як на практиці визнається належність, створюючи умови, за яких вирівнювання з домінуючою ідентичністю стає найприйнятнішим шляхом участі в публічному та інституційному житті.
Ця ієрархія відображається як у мовній, так і в культурній політиці. Директива розширює роль російської мови як центрального засобу освіти та спілкування, хоча вона й так домінує в Карелії, тоді як карельська та вепська мови продовжують зазнавати недостатньої інституційної підтримки. Водночас російська культура активно просувається та вбудовується як «державотворчий» елемент громадянської ідентичності, тоді як корінні фінно-угорські культурні вияви переважно обмежені рамками спадщини та туризму. Хоча такі ініціативи можуть підвищувати видимість, вони створюють ризик переосмислення корінних культур як символічних, а не живих, зменшуючи їхню роль у повсякденному житті.
Наслідки поширюються на освіту та ранню соціалізацію. Директива просуває формування імперськоцентричної ідентичності через структуровані програми, включаючи елементи, пов’язані з мілітаризованим середовищем та ієрархічною дисципліною. Ці умови формують ідентичність на етапах, коли вона найбільш схильна до інтеріоризації, потенційно обмежуючи самостійний розвиток і знижуючи здатність людей, особливо дітей, осмислено взаємодіяти з альтернативними етнокультурними ідентичностями. З часом це сприяє послабленню міжпоколінної передачі та зменшенню присутності карельської та вепської ідентичностей у повсякденному житті.
Загалом директива не спирається на пряму заборону, а створює умови, за яких асиміляція виникає через сукупний ефект політики. Впливаючи на використання мови, культурне вираження та формування ідентичності, вона сприяє поступовій ерозії культурної спадкоємності карелів і вепсів, звужуючи простір, у якому ці ідентичності можуть зберігатися як живі та самопідтримувані системи.
Ці динаміки викликають стурбованість щодо виконання Російською Федерацією зобов’язань за міжнародним правом прав людини. Структурне пріоритетне ставлення до однієї ідентичності в поєднанні з відсутністю ефективної підтримки корінних фінно-угорських мов і культур може суперечити статті 27 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 15 МПЕСКП, які захищають права меншин на користування своєю культурою та участь у культурному житті. Вплив на формування ідентичності дітей додатково зачіпає статті 29 і 30 Конвенції про права дитини, тоді як інтеграція імперськоцентричних і мілітаризованих елементів в освіту викликає ширші занепокоєння щодо права дитини на розвиток за статтею 6 КПД.