Звіт за вересень 2026 Карачаєво-Черкесія

Звіт про порушення прав людини в Карачаєво-Черкеській Республіці

Вересень 2026 року
Хава Бештоєва

Аналіз відкритих джерел за вересень 2026 року, зокрема даних правозахисних організацій, незалежних ЗМІ та матеріалів судових процесів, виявляє перманентність тенденції до порушення прав і свобод людини владою, силовими структурами та судовими органами Карачаєво-Черкеської Республіки. Задокументовані інциденти фіксують глибоку кризу пенітенціарної та правозастосовної систем, виражену в навмисній «медичній блокаді» тяжкохворих ув’язнених, застосуванні катівних умов утримання та суддівських маніпуляціях зі строками покарання для блокування умовно-дострокового звільнення. Особливої актуальності набувають факти репресивного тиску на неповнолітніх у цифровому просторі з використанням практики публічних «примусових вибачень на камеру», а також остаточне викорінення залишків політичного плюралізму шляхом силового залякування незалежних кандидатів. Скоординовані дії регіонального репресивного апарату та військових судів, спрямовані на фабрикацію масштабних «терористичних осередків» на основі виключно цифрових доказів і проведення форсованої деприватизації активів місцевих номенклатурних кланів на тлі СВО, обумовлюють екстрену необхідність активізації правозахисних зусиль у республіці.

Через 12 років: суд у КЧР заочно заарештував місцеву жительку, відновивши практику переслідування за подіями більш ніж десятирічної давності

Усть-Джегутинський районний суд Карачаєво-Черкесії виніс рішення про заочний арешт місцевої жительки, яку звинувачують у причетності до діяльності міжнародної терористичної організації «Ісламська держава» (ІДІЛ) на території Сирії. Відповідний прес-реліз поширила об’єднана пресслужба судів регіону.
https://www.kommersant.ru/doc/8925339

Згідно з матеріалами слідства, у 2014 році фігурантка справи вилетіла з Росії до Туреччини, після чого транзитом прибула до Сирійської Арабської Республіки, де нібито добровільно приєдналася до лав бойовиків.

Через 12 років правоохоронні органи відновили переслідування: у липні 2026 року жінку оголосили у федеральний розшук, а 10 серпня їй офіційно пред’явили заочне обвинувачення. Вже 18 серпня її дані передали до Інтерполу для організації міжнародного розшуку.

Кримінальну справу кваліфіковано за статтею про участь у терористичній організації, яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 20 років. Суд постановив узяти обвинувачену під варту строком на два місяці, який почне обчислюватися з моменту її можливого затримання на території РФ або екстрадиції до країни.
https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/426313

Правозахисники зазначають, що подібні процеси за подіями середини 2010-х років мають на Північному Кавказі системний характер. Паралельно Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону регулярно виносить суворі вироки уродженцям КЧР за аналогічні епізоди: так, місцевий житель Руслан Боташев отримав 18 років колонії суворого режиму, а Іхтієр Бектурдієв із Черкеська був засуджений на 16 років позбавлення волі за ймовірну участь в ІДІЛ.

Цей інцидент ілюструє системну практику реанімації кримінальних справ десятирічної давності на Північному Кавказі, яка створює серйозні ризики для дотримання прав на справедливий судовий розгляд і захист.

З правової точки зору відновлення кримінального переслідування за подіями 2014 року ілюструє специфіку застосування норм Загальної частини Кримінального кодексу РФ до злочинів терористичної спрямованості. Відповідно до статті 78 КК РФ (Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності), для особливо тяжких злочинів максимальний строк давності становить 15 років. Однак частиною 5 цієї ж статті закріплено безумовний правовий імунітет для ключових «терористичних» складів: строки давності не застосовуються взагалі, якщо особі інкримінується вчинення злочинів, передбачених статтями 205, 205.1, 205.3, 205.4, 205.5 та низкою інших. При цьому не зайвим буде згадати, що «тероризмом» можуть визнавати як перерахування коштів до Фонду боротьби з корупцією, так і богослужіння Свідків Єгови, а також опозиційні антивоєнні коментарі в інтернеті.

Оскільки обвинувачення в цьому випадку кваліфіковано за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (участь у діяльності терористичної організації), слідчі органи мають необмежені часові рамки для ініціювання переслідування. Правозахисні юристи підкреслюють, що ключовим процесуальним тригером для обходу стандартних процедур і винесення заочного арешту стає винесення постанови про оголошення особи в розшук. Згідно з ч. 3 ст. 78 КК РФ, перебіг строків давності зупиняється, якщо особа ухиляється від слідства або суду. Оголошення в міжнародний розшук через Інтерпол дозволяє слідству консервувати кримінальну справу на невизначений строк, позбавляючи обвинуваченого можливості ефективно використовувати механізми захисту, вимагати очних ставок і представляти алібі через давність подій, що відбувалися, та фізичну відсутність на території РФ.

Оголошення жительки Карачаєво-Черкесії в міжнародний розшук через Інтерпол через 12 років після її ймовірного виїзду до Сирії через Туреччину висвітлює критичну проблему, з якою стикаються тисячі вихідців з Північного Кавказу.

Історично Туреччина була ключовим транзитним вузлом і безпечним притулком для кавказької еміграції, проте за останні роки правове становище біженців у цій країні різко погіршилося.

Сьогодні кавказька громада в Туреччині перебуває в зоні підвищеного ризику через поєднання двох факторів: зловживання російськими силовими відомствами каналами Інтерполу (так звані «червоні повідомлення» або Red Notices) та посилення внутрішньої міграційної політики Анкари.

Механізм депортаційних таборів і коди обмеження (G-87)

Починаючи з 2020-х років, турецькі міграційні органи активно застосовують до вихідців з Північного Кавказу та Центральної Азії адміністративні коди обмеження, найбільш небезпечним з яких є код G-87 («Загроза національній безпеці»).

Код присвоюється Генеральною дирекцією з управління міграцією Туреччини на підставі оперативних даних місцевих спецслужб або при надходженні запитів від іноземних держав через Інтерпол. Для його присвоєння не потрібне рішення турецького суду — достатньо підозри в радикалізації або причетності до екстремістських структур.

Особи, які отримали цей код, підлягають негайному затриманню та поміщенню до депортаційних центрів (Repatriation Centers, наприклад, табори в Селімпаші, Тузлі та інших регіонах). Умови утримання в цих центрах правозахисники часто прирівнюють до тюремних, а доступ до незалежних адвокатів там украй обмежений.

Інструменталізація Інтерполу з боку РФ

Правозахисні організації, включно з SafeGuard Defenders і Red Notice Monitor, неодноразово заявляли, що Російська Федерація систематично використовує механізми Інтерполу для політично вмотивованого переслідування опонентів і біженців. У контексті Північного Кавказу це проявляється в масовій розсилці запитів за «терористичними» та «екстремістськими» статтями.

Це питання отримало екстрений міжнародний розвиток: цю проблему офіційно підняли на рівні Організації Об’єднаних Націй (ООН). У рамках профільних комітетів і робочих груп ООН з прав людини незалежні експерти та міжнародні доповідачі ініціювали розгляд фактів зловживання міжнародним кримінально-правовим розшуком з боку РФ. Міжнародна спільнота кваліфікує подібні дії як пряме використання транснаціональних інститутів правосуддя для переслідування кавказьких біженців, активістів і осіб, які шукають притулку в третіх країнах — зокрема в Туреччині, — що порушує базові принципи Конвенції ООН про статус біженців і підриває довіру до глобальної системи Інтерполу.

Як демонструє поточний кейс із КЧР, справи десятирічної давності (виїзд у 2014 році) свідомо «реанімуються» слідством через роки.

Потрапляння людини до бази Інтерполу автоматично робить її невиїзною з Туреччини, блокує можливість легалізації та закриває доступ до банківської та соціальної інфраструктури.

Практика «прихованої депортації» та гуманітарні ризики

Незважаючи на те, що Туреччина пов’язана зобов’язаннями за Європейською конвенцією про видачу та міжнародним принципом non-refoulement (заборона на висилку туди, де людині загрожують катування і смерть), Анкара регулярно практикує примусове видворення.

Замість складної і гласної процедури класичної екстрадиції через суд турецька влада часто використовує механізм адміністративної депортації за порушення міграційного режиму або на підставі кодів безпеки.

Перебуваючи в депортаційних таборах під жорстким психологічним тиском і в інформаційній ізоляції, ув’язнені кавказці нерідко підписують папери про «добровільне повернення» (Gönüllü Geri Dönüş), після чого їх садять на авіарейси до РФ.

Після повернення до Росії особи, видані або депортовані за запитами про ймовірну причетність до заборонених структур, потрапляють під повний контроль регіональних управлінь ФСБ. Правозахисники фіксують, що щодо таких затриманих на Північному Кавказі практично повсюдно застосовуються катування, жорстоке фізичне насильство та закриті судові процеси, результатом яких стають вироки до 15–18 років позбавлення волі. Ризик видачі робить кавказьких біженців у Туреччині однією з найуразливіших і незахищених груп у регіоні.

Фабрикація «терористичних осередків»: Південний окружний військовий суд засудив мешканця Черкеська на 16 років за «цифровими доказами»

Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону виніс суворий обвинувальний вирок щодо мешканця Черкеська (Карачаєво-Черкеська Республіка), громадянина Узбекистану Іхтійора Бектурдієва. Суддівська колегія визнала іноземного громадянина винним за частиною 2 статті 205.5 (Участь у діяльності терористичної організації) та частиною 1.1 статті 205.1 (Сприяння терористичній діяльності) Кримінального кодексу РФ.
https://www.kommersant.ru/doc/8990299

Бектурдієва засуджено до 16 років позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму, причому перші три роки засуджений зобов’язаний відбувати в найжорсткіших умовах — у в’язниці. Наразі вирок ще не набрав законної сили і може бути оскаржений стороною захисту в апеляційному порядку.
https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/427073

Цей судовий процес відображає системний репресивний тренд правоохоронних органів на Північному Кавказі: масове конструювання справ про «підпільні осередки» на підставі виключно «цифрових слідів» і секретних показань.

Згідно з офіційною версією слідства, підтриманою військовим судом, хронологія і суть інциденту виглядають таким чином:

Стверджується, що в період з липня по жовтень 2023 року Бектурдієв, проживаючи в Черкеську, вів листування в неназваному месенджері з «невстановленим учасником» угруповання, структурно вхідного до складу міжнародної терористичної організації «Ісламська держава» (ІДІЛ). Під час цього спілкування підсудний нібито «прилучився до радикальної ідеології».

За версією слідства, у жовтні 2023 року чоловік записав на камеру свого мобільного телефону відеозвернення, в якому зачитав присягу на вірність одному з лідерів ІДІЛ, після чого переслав медіафайл своєму віртуальному куратору.

Найтяжчий елемент обвинувачення (сприяння тероризму) будується на твердженні, що з грудня 2023 року по 14 квітня 2025 року Бектурдієв, виконуючи інструкції з месенджера, вів агітацію серед свого близького оточення. За версією суду, він пропонував приєднатися до забороненої організації шістьом уродженцям Республіки Узбекистан. Слідство заявляє, що в результаті цих дій один із його знайомих погодився вступити до віртуального осередку.

Системні маркери фабрикації кримінальних справ. Юристи та правозахисні моніторингові групи, які аналізують практику розгляду справ за статтями 205.1 і 205.5 КК РФ у Південному окружному військовому суді, виділяють у кейсі Бектурдієва кілька наскрізних патернів, що викликають серйозні сумніви в справедливості розгляду:

Абсолютна автономія «цифрових доказів»: Єдиним матеріальним доказом участі в терористичній структурі часто виступає один відеозапис присяги або текстовий лог листування в телефоні. В умовах повної ізоляції затриманих мігрантів, відсутності в них незалежних адвокатів на перших етапах і мовного бар’єру подібні відеозаписи нерідко записуються під прямим фізичним тиском, погрозами депортації сім’ї або під диктовку співробітників спецслужб, не кажучи вже про те, що повністю відсутня перевірка подібних записів на автентичність.
Фігура «невстановленого куратора»: Використання в матеріалах справи міфічних «невстановлених учасників», які перебувають за кордоном, дозволяє слідству не надавати реальних доказів існування терористичної мережі. Оперативникам достатньо заявити, що листування велося з акаунтом, нібито пов’язаним з ІДІЛ.
Обвинувачення на основі усних показань «свідків»: Вербування шістьох співвітчизників у Черкеську, як правило, доводиться в суді виключно протоколами допитів цих самих співвітчизників. Перебуваючи під загрозою анулювання патентів, видворення з РФ або притягнення до відповідальності за «неповідомлення про злочин» (ст. 205.6 КК РФ), трудові мігранти змушені підписувати будь-які підготовлені слідчими ФСБ показання проти свого знайомого.
Конвеєрний характер обвинувачень проти мігрантів: Справа Бектурдієва не унікальна. Раніше Південний окружний військовий суд засудив за схожою схемою громадянина Таджикистану Алімардона Карімова. Йому інкримінували присягу ІДІЛ, яку він нібито склав, відбуваючи строк у колонії на Ставропіллі. Мігранти з Центральної Азії є однією з найбезправніших і найуразливіших груп перед російською правоохоронною системою: у них немає ресурсів на оплату кваліфікованого захисту, а їхні справи розглядаються в закритому від громадськості режимі.

Особливо жорстокий пенітенціарний режим. Призначення Бектурдієву перших 3 років відбування покарання у в’язниці (з подальшим переведенням до колонії суворого режиму) є крайнім заходом придушення. Тюремний режим у РФ передбачає постійне перебування ув’язненого в замкнених камерних приміщеннях, жорстке обмеження прогулянок, побачень і посилок. Для іноземних громадян, позбавлених підтримки родичів на території регіону, такі умови означають повну фізичну та інформаційну ізоляцію, пов’язану з високим ризиком застосування недозволених методів впливу з боку табірної адміністрації без можливості своєчасної фіксації порушень правозахисниками. І єдиним наданим їм способом уникнути страждань і погроз на сьогоднішній день залишається підписання контракту на війну.

Правозахисні організації продовжують збір інформації про порушення прав іноземних громадян і трудових мігрантів під час закритих судових процесів на Північному Кавказі.

Справа альпініста-інваліда Михайла Семенова оголила пенітенціарне свавілля в КЧР

Силові та судові органи Карачаєво-Черкеської республіки демонструють послідовне нехтування правами тяжкохворих ув’язнених. Приклад відомого в регіоні альпініста з Теберди, інваліда II групи Михайла Семенова, наочно ілюструє використання правоохоронної системи як інструменту карального тиску. Комплексний аналіз матеріалів справи виявляє не лише навмисні процесуальні маніпуляції зі строками ув’язнення, а й грубе зневажання національних і міжнародних норм у сфері охорони здоров’я осіб, позбавлених волі.

Альпініст із Карачаєво-Черкесії Михайло Семенов відбуває покарання за незаконний перетин державного кордону Російської Федерації (через прикордонний перевал Східний Клухорі в бік Абхазії у квітні 2024 року). Суд призначив йому 1 рік позбавлення волі в колонії-поселенні.

Правозахисні джерела та дружина засудженого пов’язують жорсткість переслідування та подальший тиск в ізоляторах із конфліктом Семенова з місцевими силовиками. Альпініст відкрито критикував ситуацію навколо Клухорського перевалу, заявляючи, що керівництво Тебердинського заповідника за протекцією силових структур за плату організовувало для сторонніх осіб незаконні поїздки до закритого прикордонного перевалу.

У липні 38-річний Михайло Семенов, який має тяжке хронічне захворювання серця та офіційний статус інваліда II групи, був затриманий співробітниками силових відомств у Карачаєво-Черкесії. Приводом для поміщення тяжкохворої людини під варту стало формальне порушення строку явки до колонії-поселення. Правозахисні юристи підкреслюють, що це затримання спочатку було завідомо необґрунтованим і незаконним.

На момент інкримінованого порушення Семенов перебував на лікуванні та проходив спеціалізовану програму медичної реабілітації. Згідно з чинним законодавством РФ, проходження лікувально-відновлювальних процедур є безумовною поважною причиною для перенесення строків явки до пенітенціарних органів.

Незважаючи на наявність медичних документів, суд проігнорував правові доводи захисту та санкціонував арешт, запустивши конвеєр фізичного та психологічного тиску на засудженого.

Дружина альпініста у вересні виступила з публічною заявою про катастрофічні умови, в яких утримується її чоловік, і про відкриту відмову влади в наданні йому адекватної медичної допомоги.

Хронологія пенітенціарних переміщень Семенова супроводжувалася безперервними порушеннями прав людини:

• Слідчий ізолятор Черкеська (КЧР): У перші тижні після арешту інвалід із серцевою патологією зіткнувся з повною відсутністю профільного лікування. Скарги на погіршення самопочуття адміністрацією СІЗО ігнорувалися.

• СІЗО Московської області: Після етапування до центрального регіону ситуація не змінилася. Семенов безуспішно домагався базових медичних оглядів і видачі життєво необхідних кардіологічних препаратів, що в правозахисній практиці прирівнюється до жорстокого і такого, що принижує людську гідність, поводження (ст. 3 ЄКПЛ).

• Тиск у колонії-поселенні: 22 вересня дружина ув’язненого повідомила, що після його переведення до колонії-поселення адміністрація установи продовжила здійснювати скоординований тиск на Семенова, перешкоджаючи його легальним спробам захистити свої права.
https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/426880

Кульмінацією системного свавілля з боку судової гілки влади в КЧР стала офіційна відмова в задоволенні клопотання Михайла Семенова про умовно-дострокове звільнення (УДЗ). Суд загальної юрисдикції мотивував своє рішення формальним приводом, вважаючи, що обов’язковий для подання заяви строк відбування покарання «ще не закінчився». Захист Семенова категорично не згоден із цим висновком і заявив про намір оскаржити судовий акт. Адвокати вказують на пряму юридичну помилку в розрахунках суду: регіональні судді навмисно застосували невірну методологію обчислення відбутого часу, не зарахувавши до загального періоду покарання дні, проведені Семеновим в умовах СІЗО на етапі слідства та пересилок, або витлумачивши пенітенціарні норми з максимальним збитком для інтересів тяжкохворого засудженого. Штучне затягування строків УДЗ для людини з інвалідністю II групи по серцю в умовах безперервного тиску перетворює решту покарання на реальну загрозу для його життя.
https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/426732

Кейс Михайла Семенова в Карачаєво-Черкесії демонструє небезпечний прецедент консолідації слідчих, табірних і судових органів з метою обходу прямих норм закону. Ситуація розкриває такі ключові девіації правової системи регіону:

Ігнорування медичних критеріїв під час виконання покарань: У КЧР статус інваліда II групи та наявність вад серця перестали служити стоп-сигналом для ізоляції людини в СІЗО. Керівництво пенітенціарної системи повністю усунулося від контролю за якістю тюремної медицини, а в судах ця проблема як ризик для затриманого або засудженого ігнорується.
Процесуальний підлог під час обчислення строків: Помилкові розрахунки часу відбування покарання для блокування УДЗ вказують на навмисну практику судів щодо «утримання» засуджених у колоніях усупереч законним підставам.
Безкарність за ненадання екстреної допомоги: Той факт, що скарги Семенова на здоров’я ігнорувалися в кількох ізоляторах поспіль, доводить міжрегіональний характер проблеми медичної дискримінації в структурі ФСІН.

Захист прав Михайла Семенова вимагає негайного втручання органів прокуратури з нагляду за дотриманням законів у виправних установах, а також подання термінових скарг за фактом ненадання медичної допомоги.

Центр «Е» залякує школярів

Співробітники Центру з протидії екстремізму (ЦПЕ) МВС по Карачаєво-Черкесії виявили в інтернеті публікацію із забороненою в Російській Федерації символікою, розміщену 15-річною жителькою Черкеська. Регіональне силове відомство не уточнило, зображення якої саме організації або руху поширила неповнолітня.

Після встановлення особи власниці акаунта оперативники провели зі школяркою профілактичну бесіду в присутності її матері. Щодо батьків неповнолітньої було складено адміністративний протокол за статтею про невиконання обов’язків з утримання та виховання дітей, яка передбачає покарання у вигляді попередження або грошового штрафу в розмірі від 500 до 2000 рублів.

Крім того, пресслужба МВС по Карачаєво-Черкеській Республіці опублікувала в своєму офіційному Telegram-каналі відеозапис із вибаченнями школярки. На камеру неповнолітня назвала те, що сталося, «великим уроком», заявила про неприпустимість подібних дій, підтвердила притягнення до відповідальності та закликала інтернет-користувачів не вчиняти аналогічних вчинків.

Замість стандартних педагогічних або превентивних заходів силовики запустили щодо дитини повноцінний маховик публічного приниження.

На батьків дівчини оперативно склали адміністративний протокол за «невиконання обов’язків з виховання», але головним елементом психологічного тиску з боку держави стала публікація відеозапису з вибаченнями школярки в офіційному Telegram-каналі МВС регіону. На камеру налякана дитина називає свій вчинок «дурним» і заявляє, що «понесла за це відповідальність». При цьому силове відомство свідомо засекретило інформацію, відмовившись уточнити, яку саме символіку розмістила дівчина. Це позбавляє громадськість можливості оцінити реальний ступінь «правопорушення», яким міг виявитися звичайний мем, пацифістський знак або історична ілюстрація.

Правозахисники традиційно критикують практику публікації силовиками відеозаписів із вибаченнями затриманих, особливо неповнолітніх, вказуючи на грубий психологічний тиск, порушення прав дитини та принципу конфіденційності.
https://m.vk.ru/wall-49559624_26342
https://www.instagram.com/reels/DdwCUwvtESX/

Останнім часом правозахисники та незалежні моніторингові групи фіксують вкрай небезпечну тенденцію в регіонах Півдня Росії та Північного Кавказу: жертвами кримінального та адміністративного переслідування дедалі частіше стають неповнолітні.

Російська правоохоронна система та спецслужби остаточно стерли вікові межі під час проведення каральних заходів, перетворивши підлітків і школярів на зручний ресурс для виконання відомчих планів боротьби з «екстремізмом» і «диверсіями».

Останній інцидент у Карачаєво-Черкеській Республіці (КЧР) наочно демонструє, як Центр з протидії екстремізму (ЦПЕ) МВС розгортає повноцінне полювання на дітей у цифровому просторі.

Наскрізні патерни переслідування неповнолітніх на Півдні Росії

Правозахисний аналіз зафіксованих за останній час інцидентів дозволяє виділити три ключові напрями, за якими неповнолітні опинилися під ударом:

Фабрикація справ про «диверсії» через вербування (кейс жертв залізничних підпалів):

Слідчі органи ФСБ у південних регіонах масово переводять обдурених підлітків із категорії жертв до розряду обвинувачених за особливо тяжкими державними статтями. Впроваджуючись у молодіжні чати, куратори (часто виступаючи в ролі провокаторів) шляхом маніпуляцій, шантажу або невеликих грошових обіцянок схиляють підлітків до дрібних підпалів релейних шаф або залізничної інфраструктури. Правоохоронна система повністю ігнорує вік дітей, обставини їхнього введення в оману та відсутність усвідомленого терористичного умислу, конвеєрним методом відправляючи школярів під суд із перспективою ув’язнення на строки до 10–15 років.

Інструменталізація «примусових вибачень» на камеру:

Практика запису покаянних відеороликів, що зародилася в Чечні, тепер офіційно масштабована спецслужбами та МВС по всьому Північно-Кавказькому федеральному округу (ПКФО). Публікація відеозапису з обличчям 15-річної дитини на відомчих ресурсах — це пряме порушення Конвенції ООН про права дитини, принципу конфіденційності правосуддя щодо неповнолітніх і базових норм захисту від психологічного насильства. Дитину використовують як наочний посібник для залякування всієї решти молоді регіону.

Превентивне ураження в правах через «екстремістські» реєстри:

Неповнолітні активісти на далеких підступах позбавляються громадянських прав. Яскравим прикладом у макрорегіоні є справа уродженця Адигеї, школяра Кевіна Ліка, який у неповнолітньому віці став наймолодшим фігурантом справи про «державну зраду» в історії РФ, пройшов через тюремні застінки і був звільнений лише в рамках масштабного міжнародного обміну ув’язненими.

Криміналізація дій неповнолітніх і використання методів публічного морального тиску свідчать про те, що державні силові структури в КЧР і сусідніх республіках більше не бачать різниці між радикальними підпільними групами та підлітками, які вчиняють хаотичні або неусвідомлені дії в мережі.

Тиск на дітей — це ознака остаточної деградації правових інститутів, де Центр «Е» і ФСБ заради звітності ламають життя неповнолітнім громадянам, позбавляючи їх права на помилку та справедливого ставлення з боку держави. Правозахисні організації вимагають негайного припинення практики публікації облич і вибачень дітей у відомчих каналах і закликають міжнародні інститути захисту прав дитини звернути пильну увагу на ситуацію на Північному Кавказі.

Викорінення політичного плюралізму: у Карачаєво-Черкесії ліквідували незалежне кандидатство на виборах до Державної Думи

Виборча кампанія з виборів до Державної Думи РФ у Карачаєво-Черкеській Республіці (КЧР) наочно продемонструвала остаточний демонтаж інститутів легальної політичної конкуренції. Зняття з передвиборчої гонки кандидата від опозиційної партії «Яблуко» Ахмеда Абазова стало результатом скоординованого адміністративного тиску та прямих погроз.

Цей інцидент є частиною загальноросійського тренду на повну ліквідацію залишків політичного плюралізму, перетворюючи електоральні процеси на формальну процедуру схвалення призначених владою фігур.

Ахмед Абазов був офіційно висунутий партією «Яблуко» кандидатом у депутати Державної Думи восьмого скликання по Карачаєво-Черкеському одномандатному виборчому округу № 16.

Однак повноцінно включитися у виборчий процес незалежний політик не зміг. Одразу після висування Абазов зіткнувся з масованим тиском з боку регіональної влади та силових структур республіки. За повідомленнями представників регіонального відділення партії, кандидату відкрито дали зрозуміти, що продовження кампанії спричинить жорсткі репресії особистого та економічного характеру. Перебуваючи під безперервним психологічним і адміністративним пресингом, Абазов був змушений подати офіційну заяву до Виборчої комісії КЧР про анулювання свого висування та зняття кандидатури. Виборча комісія Карачаєво-Черкесії оперативно відреагувала на заяву, скасувавши рішення про реєстрацію Абазова. У результаті виборчий округ був повністю зачищений від альтернативної опозиційної повістки.

Кейс Ахмеда Абазова в Карачаєво-Черкесії не є локальною аномалією. Це системний прояв державної політики щодо знищення будь-яких форм незалежного представництва в сучасній Росії.

Правозахисний аналіз виділяє кілька ключових елементів цієї репресивної стратегії:

Криміналізація та блокування системної опозиції: Партія «Яблуко» залишається однією з останніх легально зареєстрованих політичних структур, що відкрито виступають із пацифістською та демократичною програмою. Примусове зняття її кандидатів через інструменти залякування доводить, що влада більше не терпить навіть мінімальної критичної думки в офіційному електоральному полі.
Монополізація виборчого простору: Виборча система РФ трансформувалася в механізм стерильного розподілу мандатів між «партією влади» та системними сателітами, повністю лояльними Кремлю. Будь-який кандидат, здатний акумулювати протестні настрої місцевих спільнот, відсікається на далеких підступах до голосування.
Використання регіонального адміністративного ресурсу як силового інструменту: На Північному Кавказі методи тиску на незалежних кандидатів традиційно мають найбільш жорсткий характер. Відсутність контролю з боку незалежного громадянського суспільства дозволяє місцевим чиновникам задіяти весь арсенал спецслужб, погрожуючи активістам кримінальним переслідуванням, втратою роботи або бізнесу.

Витіснення Ахмеда Абазова з легального політичного поля позбавляє жителів Карачаєво-Черкесії можливості мирного та законного вираження своєї незгоди з поточним соціально-економічним і політичним курсом. Правозахисники констатують: викорінення політичної альтернативи неминуче веде до радикалізації протестних настроїв у регіоні, оскільки легальні канали діалогу між суспільством і державою остаточно знищені.

Задокументований факт примусового зняття кандидата в КЧР буде включено до загальних моніторингових доповідей про фальсифікацію та недемократичний характер федерального електорального циклу.
https://www.currenttime.tv/a/abazov-snyalsya-s-vyborov-iz-za-ugroz/33858986.html
https://ovd.info/index.php/story/golosovanie-18-20-sentyabrya-khronika?news_id=76105

Примусове зняття Ахмеда Абазова в Карачаєво-Черкесії є частиною масштабної та системної кампанії з недопуску незалежних кандидатів до виборів у Північно-Кавказькому федеральному окрузі (ПКФО). Електоральні процеси в республіках Північного Кавказу традиційно характеризуються жорстким застосуванням адміністративного ресурсу, однак у поточному електоральному циклі правозахисні моніторингові групи фіксують тотальну зачистку політичного простору від будь-яких альтернативних сил.

За даними незалежних електоральних експертів, ПКФО демонструє найнижчі показники політичного плюралізму в Російській Федерації.

Патерни недопуску незалежної опозиції в регіоні поділяються на три ключові стратегії:

Вимушені відмови під силовим та економічним тиском.

Випадок у КЧР відображає найбільш закритий, але вкрай ефективний метод кавказьких адміністрацій. В умовах, коли кандидат має високий рівень особистої впізнаваності в республіці та здатний акумулювати реальні протестні голоси, щодо нього задіюється силовий апарат.

Правозахисники фіксують, що кандидатам і членам їхніх сімей погрожують:

• Порушенням кримінальних справ за «екстремістськими» або економічними статтями.

• Негайним звільненням родичів із бюджетних і державних установ.

• Повним знищенням особистого або сімейного бізнесу через позапланові перевірки контролюючих органів.

У результаті таких заходів кандидати подають «добровільні» заяви про анулювання реєстрації, що дозволяє виборчим комісіям рапортувати про відсутність офіційних скарг і відмов з боку відомств.

Бракування підписів та адміністративні бар’єри виборчих комісій.

Для кандидатів-самовисуванців і представників непарламентських опозиційних партій (таких як «Яблуко» або регіональні незалежні платформи) виборчкоми республік ПКФО використовують конвеєрне бракування підписів виборців.

У Дагестані, Кабардино-Балкарії та Ставропольському краї відсоток визнання підписів «недійсними» за висновками штатних почеркознавців МВС щодо незалежних кандидатів досягає 85–90 %.

При цьому суди загальної юрисдикції на Північному Кавказі у 100 % випадків стають на бік виборчкомів, відмовляючи кандидатам у задоволенні апеляцій і проведенні незалежних почеркознавчих експертиз.

Криміналізація активістів на далеких підступах до кампаній.

Найжорсткіший метод зачистки електорального поля в ПКФО — превентивне кримінальне переслідування лідерів громадської думки задовго до офіційного старту виборчої кампанії. Яскравим прикладом цієї стратегії є регулярне внесення Мін’юстом РФ місцевих правозахисників і черкеських, карачаєвських або інгушських національних активістів до реєстрів «іноземних агентів», а також до списків «екстремістів і терористів» Росфінмоніторингу, як це сталося з активістом з Адигеї Рустамом Хуажевим. Отримання такого статусу автоматично позбавляє громадянина пасивного виборчого права, повністю закриваючи йому легальний доступ до політичної діяльності на території РФ.
https://verstka.media/bolee-60-oppoziczionnyh-kandidatov-snyali-s-vyborov-iz-za-ekstremizma-problem-s-dokumentami-i-inostrannyh-akczij

Правозахисники констатують, що в ПКФО електоральна система остаточно перетворилася на стерильний інструмент легітимації регіональних еліт, де кандидати від опозиції відсікаються із застосуванням методів прямого залякування, позбавляючи багатонаціональне населення Північного Кавказу права на представництво своїх інтересів.

Деприватизація та мобілізаційний характер правосуддя на тлі СВО

У вересні 2026 року Росмайно повторно виставило на торги конфіскований особняк у Єсентуках, який раніше належав колишньому голові уряду Карачаєво-Черкеської Республіки Володимиру Кайшеву. Згідно з офіційною документацією, початкова вартість житлового будинку площею 308,7 кв. м і земельної ділянки площею понад 2,8 гектара встановлена на позначці 55,821 мільйона рублів. Попередній аукціон, де лот торгувався за 57,262 мільйона, визнано таким, що не відбувся, через відсутність покупців. Право власності Російської Федерації на ці об’єкти було зареєстровано в лютому поточного року на підставі судового рішення про звернення активів екс-чиновника в дохід держави.
https://www.kommersant.ru/doc/9005776
https://www.instagram.com/p/Dd4n2b7RQmK/

Цей аукціон наочно ілюструє масштабну загальноросійську тенденцію періоду спеціальної військової операції (СВО), у рамках якої федеральна влада різко активізувала антикорупційне переслідування регіональних еліт. На тлі СВО державна система перейшла до практики тотальної деприватизації та масового вилучення багатомільярдних активів у високопоставлених чиновників. Так, у вересні 2025 року суд задовольнив безпрецедентний позов Генеральної прокуратури РФ, конфіскувавши у Володимира Кайшева майно на астрономічну суму майже в 42 мільярди рублів. У грудні того ж року рішення підтвердила апеляція, а сам Кайшев у квітні поточного року направив касаційну скаргу, намагаючись оскаржити вилучення.

Паралельно в Ставропольському краї розгортається кримінальний процес проти екс-прем’єра КЧР, його брата Юрія та низки спільників. У рамках кампанії з деконструкції регіональних кланів їм пред’явлено обвинувачення в організації злочинного співтовариства (ч. 3 ст. 210 КК РФ), масштабних розкраданнях із газопроводу, шахрайстві, вимаганні та перевищенні посадових повноважень. Крім того, Володимиру Кайшеву інкримінується організація замовного вбивства. Вилучення та розпродаж майна настільки великих чиновників підкреслюють, що в умовах СВО федеральний центр більше не гарантує недоторканність капіталів місцевій номенклатурі, перетворюючи конфіскацію на інструмент поповнення бюджету та перерозподілу ресурсів.
https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/426996

Паралельно у вересні 2026 року судова колегія у цивільних справах Верховного суду Карачаєво-Черкеської Республіки затвердила рішення першої інстанції про звернення в дохід держави майна загальною вартістю 307 мільйонів рублів, що належало колишньому міністру майнових і земельних відносин та екс-віце-прем’єру регіону Дмитру Бугаєву, а також членам його сім’ї. Апеляційна інстанція залишила без змін вердикт Черкеського міського суду від травня поточного року, згідно з яким у екс-чиновника та його близьких конфіскували 22 об’єкти високоліквідної нерухомості та три автомобілі, а також додатково стягнули понад 64 мільйони рублів як грошовий еквівалент уже відчуженого майна.
https://www.interfax-russia.ru/south-and-north-caucasus/news/sud-podtverdil-konfiskaciyu-aktivov-na-307-mln-rubley-u-byvshego-vice-premera-kchr

За даними органів прокуратури, у період перебування на різних керівних посадах в органах виконавчої влади республіки з 2015 по 2025 роки Бугаєв купував дорогі активи та навмисно реєстрував їх на близьких родичів і афілійованих осіб з метою приховування. Під час розгляду легальність джерел доходів, на які здійснювалися ці угоди, підтверджена не була. Паралельно щодо колишнього міністра ведеться кримінальне переслідування за статтею про перевищення посадових повноважень, у рамках якого в серпні суд продовжив йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
https://yugsn.ru/v-cherkesske-sud-izyal-aktivy-eks-ministra-kchr-bugaeva-10595309
https://expertsouth.ru/news/sud-podtverdil-konfiskatsiyu-aktivov-na-307-mln-rubley-u-eksvitsepremera-kchr/

Це судове рішення служить ще одним вагомим доказом масштабної та перманентної тенденції, що розгорнулася на тлі спеціальної військової операції (СВО). Конфіскація багатомільйонних активів Дмитра Бугаєва, що послідувала одразу за безпрецедентним вилученням майна на 42 мільярди рублів у іншого екс-прем’єра КЧР Володимира Кайшева, підтверджує, що федеральний центр повністю переформатував антикорупційну політику в регіонах. В умовах СВО правоохоронна та судова системи перейшли до конвеєрного вилучення прихованих капіталів місцевої номенклатури, використовуючи механізми деприватизації та цивільної конфіскації для демонстративного руйнування регіональних кланів і мобілізації ресурсів на користь держави.

Кейси Кайшева та Бугаєва наочно демонструють, що на тлі СВО федеральний центр кардинально змінив правила взаємодії з регіональною номенклатурою:

Цивільна конфіскація без вироку: Позови Генпрокуратури про вилучення майна подаються та задовольняються в рамках цивільного судочинства на підставі «непідтверджених доходів», задовго до винесення офіційних вироків у кримінальних справах. Це дозволяє державі оперативно перехоплювати контроль над економічними ресурсами.
Руйнування балансу місцевих кланів: Традиційні для Північного Кавказу механізми кланового поручительства та прихованого розподілу ресурсів через родичів більше не захищають від перевірок. Силовики цілеспрямовано б’ють по сімейних зв’язках чиновників, вилучаючи майно у братів, дітей і довірених осіб.
Мобілізаційний характер правосуддя: Вилучені у чиновників активи негайно передаються Росмайну та виставляються на торги. В умовах підвищеного навантаження на федеральний і регіональні бюджети масове відібрання власності у корумпованої номенклатури стало для держави легальним способом мобілізації та перерозподілу внутрішніх фінансових ресурсів.

Правозахисний сектор зазначає, що хоча боротьба з корупцією є законною вимогою суспільства, використання судів для стрімкого, конвеєрного позбавлення права власності без дотримання жорстких стандартів доказовості, часто в закритих процесах, створює небезпечні прецеденти та остаточно знищує залишки незалежного правосуддя, перетворюючи суди на виконавчі органи фіскальної та силової політики центру.

Разом із тим у вересні 2026 року стало відомо, що до Карачаєво-Черкесії з України не повернуться два жителі республіки: Зураб Кахунов із Черкеська та Марат Джукаєв із Карачаєвського району (з Кумиша). Таким чином, від початку повномасштабного вторгнення влада публічно назвала імена щонайменше 206 убитих у ній комбатантів із Карачаєво-Черкесії.

Висновки

Правозахисний аналіз задокументованих інцидентів, судових процесів і правозастосовної практики в Карачаєво-Черкеській Республіці за звітний період дозволяє зафіксувати системну деградацію правових інститутів. У регіоні сформувався стійкий вектор на придушення базових громадянських свобод, легітимацію тюремного свавілля та демонстративне відібрання власності. Скоординовані дії силових відомств, прокуратури та судів КЧР виявили такі ключові правозахисні девіації: викорінення політичного плюралізму та незалежного кандидатства, розширення репресивного тиску на неповнолітніх, фабрикація справ терористичної спрямованості та зловживання системою «Інтерпол», криза пенітенціарної системи та використання «медичної блокади», деприватизація та мобілізаційний характер правосуддя на тлі СВО.

У вересні 2026 року правоохоронні та судові органи Карачаєво-Черкесії повністю відмовилися від виконання правовідновлювальних і правозахисних функцій, виступаючи виключно в ролі легітиматорів каральних і конфіскаційних ініціатив виконавчої влади. Ситуація в республіці вимагає екстреного посилення незалежного адвокатського контролю, проведення перевірок з боку Генеральної прокуратури РФ за фактами порушення прав неповнолітніх і ненадання медичної допомоги в СІЗО, а також винесення зафіксованих прецедентів на рівень міжнародних правозахисних інститутів.

Хава Бештоєва