Демографічне виснаження, примусова мобілізація та фабрикація «екстремістських» справ у КБР, КЧР та Адигеї
Сучасну геополітичну кризу, що розгортається в північнокавказьких республіках Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія та Адигея, неможливо аналізувати у відриві від довгострокової системної політики російської держави. Наукова література переконливо доводить, що фундаментальною подією, яка визначила демографічну та політичну реальність регіону, став геноцид черкесів у дев’ятнадцятому столітті, який триває й донині через демографічне та культурне виснаження.
На заключних етапах Кавказької війни (1763–1864 рр.) царська Росія здійснювала навмисне знищення, організований голод та насильницьке виселення корінного черкеського (адизького) етносу. Провідні історики, такі як Волтер Річмонд та Чарльз Кінг, зазначають, що від 80% до 90% історичного черкеського населення було або фізично знищено, або депортовано до Османської імперії під час мухаджирства. Цей історичний факт, офіційно визнаний Парламентом Грузії у 2011 році та підтверджений Постановою Верховної Ради України № 4206-IX у 2025 році, ліг в основу імперської стратегії, спрямованої на фрагментацію, русифікацію та послаблення корінних громад Кавказу.
У XXI столітті ця історична політика демографічного виснаження трансформувалася у високотехнологічний багаторівневий апарат. Правозахисні аналітики стверджують, що сучасна російська держава використовує подвійний механізм — несорозмірну військову мобілізацію та фабрикацію анти екстремістських судових справ для досягнення єдиної структурної мети: зачистки та послаблення генофонду корінних народів Северного Кавказу.
Примусова мобілізація як сучасна форма етноциду
Після ескалації повномасштабної агресії Росії проти України та подальшого розгортання мобілізаційних протоколів регіональна статистика зафіксувала різку просторову асиметрію. Конфіскаційні призовні та мобілізаційні заходи здійснюються з несорозмірною інтенсивністю саме в неросійських національних регіонах, зокрема – в автономних республіках Північного Кавказа.
Для адигів, які залишилися на батьківщині та пережили десятиліття латентного етноциду, що виражався в поступовому витісненні національних мов, утиску земельних прав та ліквідації історичної автономії, примусова мобілізація стала прямою екзистенційною загрозою.
Глобальна черкеська діаспора налічує за різними даними від 5 до 7 млн осіб – це ті черкеси, які опинилися розкиданими по світу через агресивну експансію з боку Росії. На історичних територіях згідно з даними Всеросійського перепису населення 2021 року проживають близько 700 тисяч адигів, частка чоловічого населення серед яких становить 48% – приблизно 340 тисяч. З них за даними Росстату лише 165 тисяч належать до чоловіків репродуктивного віку.
Усього 165 тисяч чоловіків, які складають увесь сукупний генофонд адигів на Кавказі.
З них у КБР зі слів військового комісара республіки було офіційно мобілізовано 1400 осіб, в Адигеї – 1200, у Карачаєво-Черкесії – 1000. Незалежні експерти називають цифру від 5000 до 6000 осіб безпосередньо адигів, які на даний момент беруть участь у бойових діях в Україні. При цьому відомо, що близько 1000 осіб звідти вже не повернуться.
Місцеву молодь систематично відправляють у військові частини, кидаючи на найкровопролитніші ділянки фронту в Україні. Ця практика виконує функцію явного демографічного виснаження:
• Вона цілеспрямовано вилучає молодих, економічно та соціально активних чоловіків з їхніх корінних громад.
• Вона руйнує молоді сім’ї та штучно пригнічує народжуваність усередині національних меншин.
• Вона ставить тих, хто відмовляється бути інструментом імперської експансії, перед вибором: зазнати жорстоких державних репресій або тікати небезпечними транзитними маршрутами.
Придушення протесту та фабрикація «екстремістських» справ
Зіткнувшись із загрозою примусового відправлення на війну, яку вони не обирали, значна частина кавказької молоді намагається чинити опір. Однак в умовах тотальної мілітаризації силового простору Північного Кавказу будь-які форми конвенційного цивільного протесту або законної відмови від військової служби з міркувань совісті фактично криміналізовані. Не маючи легальних інституційних каналів для вираження незгоди, молоді люди йдуть у тінь: вони дистанціюються від підконтрольних державі офіційних структур, воліючи сповідувати релігію та вибудовувати общинні зв’язки в незалежних, неформальних просторах.
Російський силовий апарат системно експлуатує цей вимушений відхід молоді в автономію. Будь-яка незалежна громадська організація або релігійна практика поза офіційним «духовенством» негайно перекваліфікується в загрозу національній безпеці. Федеральні силові структури рутинно маркують це локальне мирне відокремлення як діяльність «екстремістського підпілля» або участь у «терористичних осередках». Для держави ця підміна понять вирішує найважливіше завдання: вона дозволяє виправдовувати масові арешти, виконувати статистичні плани щодо боротьби з тероризмом і превентивно зачищати будь-які потенційні вогнища антивоєнних настроїв.
Хроніка судового терору: хвиля репресій 2026 року
Протягом 2026 року Федеральна служба безпеки (ФСБ), МВС та Центри з протидії екстремізму (Центр «Е») провели скоординовану серію масштабних зачисток та кримінальних переслідувань на території КБР, КЧР та Адигеї. Ці справи наочно ілюструють, як антитерористична та анти екстремістська риторика використовується для криміналізації традиційних інститутів та придушення місцевих громад:
1. Кабардино-Балкарська Республіка (КБР)
• Справа «Баксанської шаріатської спільноти» (Червень 2026 р.): У період з 10 по 17 червня силовики затримали 10 місцевих жителів Баксанського району під керівництвом 68-річного лідера. Їм інкримінують ч. 1 та ч. 2 ст. 282.1 КК РФ. Офіційне обвинувачення заявляє про насадження «ідеології винятковості» та діяльність «шаріатських патрулів». Правозахисники наголошують, що звичайні родинні, сусідські зв’язки та традиційний авторитет старійшини групи були штучно перекваліфіковані в «організовану злочинну мережу» для ізоляції активної громади.
• Масовий вирок Черекського районного суду (10 червня 2026 р.): Винесено колективний обвинувальний вирок щодо 17 жителів КБР за ст. 282.1 КК РФ за організацію неформальних релігійних патрулів. Процес проходив у закритому режимі, будувався на свідченнях засекречених свідків із числа співробітників Центру «Е», а адвокати заявляли про масові порушення при верифікації фактів «психологічного тиску».
• Затримання в Баксанському районі (7 липня 2026 р.): ЦГЗ ФСБ відзвітував о затриманні 8 місцевих жителів за звинуваченням у створенні «терористичного осередку», присязі міжнародній організації та підготовці атак на силові відомства (заявлено про вилучення 10 одиниць вогнепальної зброї). Незалежна верифікація вилученого не проводилася, а родичі заявили про повний недопуск адвокатів у перші три доби після штурму.
• Арешт осередку в Зольському району (Серпень 2026 р.): Спільні оперативні групи ФСБ та МВС заарештували 11 осіб, звинувативши їх у поширенні радикальної ідеології та функціонуванні «терористичного осередку».
2. Карачаєво-Черкеська Республіка (КЧР)
• Безпрецедентна «Справа 65 екстремістів» (6–8 липня 2026 р.): Найбільша одноденна зачистка в регіоні, під час якої судом заарештовано 65 осіб (і 1 поміщено під домашній арешт) у рамках розгрому вигаданої мережі «Ат-Такфір Валь-Хіджра» (проведено понад 70 обшуків із транзитними зв’язками в Дагестані та КБР). Силовики закинули їм «заперечення світських законів» та спроби «зміщення муніципальних чиновників». Правозахисники вказують, що переслідування розгорнуто проти вірян, які не відвідують лояльні владі офіційні мечеті, а розпорошення фігурантів по різних СІЗО СКФО позбавило їх можливості отримати незалежний правовий захист.
3. Республіка Адигея
• Конвеєрні тюремні справи у Виправних колоніях (Лютий та Вересень 2026 р.): Через відсутність традиційного релігійного підпілля силові структури Адигеї перенесли показники розкриття на пенітенціарні установи. Так, 5 лютого 2026 року справу за ч. 2 ст. 282.2 КК РФ було заведено на ув’язненого за «демонстрацію прихильності» забороненому руху. 4 вересня 2026 року аналогічну справу порушено проти уродженця Владивостока, який відбуває термін у ВК Адигеї. В Адигеї справи за ст. 282.2 КК РФ усередині колоній (зокрема, ВК-2) стали конвеєрними, базуючись виключно на рапортах табірної агентури за усні релігійні бесіди або спроби відстоювання прав перед адміністрацією, що дозволяє спецслужбам штучно продовжувати терміни нелояльним особам.
Дві структурні проблеми масових силових зачисток
Правозахисники та незалежні експерти, які аналізують ситуацію на Північному Кавказі, виділяють дві фундаментальні системні аномалії, які повністю позбавляють дані судові процеси легітимності:
I. Розмиті формулювання закону та маніпуляція статистикою
Переважна більшість цих масових звинувачень будується на статтях 282.1 та 282.2 Кримінального кодексу РФ. Формулювання цих статей навмисно розмиті і не мають чітких правових меж. На практиці силовикам немає потреби доводити підготовку реальних терактів або актів насильства. Звинувачення будуються виключно на побутових та поведінкових факторах:
• Спільне відвідування приватних молитовних зборів («домашніх мечетей») поза офіційним духовенством.
• Зберігання або читання релігійних та історичних книг, довільно внесених державою до Федерального списку екстремістських матеріалів.
• Усна або цифрова критика місцевої світської влади, корупції або мобілізаційних заходів.
Ця юридична двозначність дозволяє співробітникам Центру «Е» масово фабрикувати групові справи, штучно покращуючи статистику «розкриття» і одночасно ліквідуючи будь-яких авторитетних лідерів суспільної думки.
II. Катування, секретні тюрми та адвокатський дефіцит
Внутрішній механізм ведення цих справ повністю виключає дотримання прав людини. Затриманих цілими групами людей часто розподіляють по негласних транзитних пунктах, неофіційних «секретних тюрмах» або підвалах регіональних управлінь Центру «Е», повністю ізолюючи від родичів.
У період цього перебування поза правовим полем до затриманих застосовується жорсткий психологічний тиск та фізичні тортури з метою вибивання заздалегідь складених зізнавальних свідчень та запису відеороликів із «присягами» забороненим організаціям для подальшого використання на закритих судових засіданнях.
При цьому організувати незалежний юридичний захист за такими масовими справами практично неможливо. Малочисленні незалежні правозахисні адвокати стикаються з колосальним тиском: погрозами позбавлення адвокатського статусу, фізичним залякуванням та зустрічними звинуваченнями в «пособництві екстремізму» за сам факт виконання своїх професійних обов’язків, що повністю відрізає вразливе населення від правового захисту.
Позиція правозахисників на місцях
Правозахисний центр КБР опублікував офіційне звернення, в якому висловив крайню стурбованість наростаючою тенденцією масової фабрикації справ за екстремістськими та терористичними статтями в регіоні. У документі акцентується увага на таких критичних аспектах:
• Інструменталізація анти екстремістського законодавства: Правозахисники констатують, що статті 282.1 та 282.2 КК РФ перетворилися на інструмент превентивного придушення громадянських прав і свобод. Силові структури повністю відмовилися від тягаря доведення реальної суспільної небезпеки дій фігурантів.
• Зачистка мобілізаційного потенціалу під виглядом «боротьби з підпіллям»: Аналітики центру безпосередньо пов’язують різку активізацію масових арештів літа 2026 року (включаючи масштабні облави в Баксанському районі КБР та «Справу 65 екстремістов» у КЧР) зі спробою силового апарату превентивно нейтралізувати невдоволення місцевої молоді проти прихованої та примусової військової мобілізації на війну з Україною. Криміналізація незалежних релігійних та общинних просторів позбавляє кавказьку молодь можливості координувати законну, правову відмову від участі в бойових діях.
• Ізоляція затриманих та системне застосування насильства: У зверненні зазначається, що практика недопуску незалежних адвокатів у перші дні після затримань та розподіл обвинувачених по різних СИЗО і негласних ізоляторах СКФО спрямовані на полегшення фальсифікації зізнавальних свідчень під тортурами та тиском.
Висновок
Представлені дані свідчать, що поточні силові операції в Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії та Адигеї не є стандартною боротьбою з тероризмом. Це пряме продовження історичної політики придушення корінних народів Північного Кавказу. Примусово відправляючи молодь на фронт і одночасно криміналізуючи внутрішні общинні структури на місцях, держава системно руйнує демографічний, соціальний та правовий фундамент черкеського та інших кавказьких співтовариств.
У зв’язку з цим, ми призиваємо міжнародні моніторингові структури, Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) та демократичні відомства:
1. Кваліфікувати примусову мобілізацію в історично маргіналізованих етнічних регіонах як грубе порушення міжнародного гуманітарного права.
2. Вимагати проведення незалежного міжнародного юридичного та медичного аудиту всіх кримінальних справ, порушених за статтями 282.1 та 282.2 КК РФ у республіках Північно-Кавказького округу.
3. Забезпечити суворе дотримання транзитними країнами міжнародного принципу non-refoulement, гарантуючи відмовникам від військової служби та молоді, яка рятується від цих структурних чисток, безпечні та безперешкодні коридори для отримання міжнародного захисту.
Джерела та академічна література:
1. Richmond, Walter. (2013). The Circassian Genocide. Rutgers University Press.
2. King, Charles. (2008). The Ghost of Freedom: A History of the Caucasus. Oxford University Press.
3. Analysis of Spatial Disproportions in Russia’s Federal Mobilization Protocols (2022–2024). International Human Rights Watch Reports.
4. Statutory Safeguards under Article 18 and 27 of the ICCPR (UN Human Rights Committee Periodic Briefings).
5. «Опубликованы кадры задержания 60 религиозных экстремистов в Карачаево-Черкесии» // Аналитический обзор региональных силовых операций северокавказских медиа-ресурсов (Июль 2026) [Электронный ресурс]. URL: pobeda26.ru.
6. Правозахисний центр КБР. Правозахисне досье: Массовые уголовные преследования по обвинениям в экстремизме в КБР, КЧР и Адыгее (Данные за 2026 год). Матеріали моніторингу правозастосовчої практики.