Звіт за серпень 2026 Адигея

Звіт про порушення прав людини в Адигеї

Серпень 2026 року
Хава Бештоєва

У контексті моніторингу правозастосовної практики в Адигеї за серпень 2026 року найрезонанснішим прецедентом стало позбавлення набутого громадянства РФ місцевих жителів, приводом для якого стала їхня незгода з проведенням спеціальної військової операції. Цей випадок залишився головною і найбільш обговорюваною подією в регіональному інформаційному полі, продемонструвавши жорстку тенденцію застосування нових правових норм до осіб, які публічно не підтримують агресивну державну політику.

Практика позбавлення російського громадянства за незгоду з СВО

ФСБ заявила, що громадянства позбавлені вісім «вихідців із Центрально-Азіатського регіону та Закавказзя».

Житель Ставропольського краю, за даними відомства, «брав участь у реалізації» заходів для іноземців, «спрямованих на формування негативного сприйняття російської культури та негативного ставлення до осіб слов’янської національності». Крім того, стверджує спецслужба, він закликав до «саботування єдиної державної соціальної політики підтримки» учасників війни проти України.

Житель же Адигеї критикував участь мусульман у бойових діях на території України у складі збройних сил Російської Федерації. «Крім того, він був прихильником ідей етнічної зверхності, не бажав інтегруватися в навколишнє мовне та культурне середовище, виявляв зневажливе і споживацьке ставлення до Російської Федерації та її корінного населення», — йдеться в повідомленні на сайті відомства.

Інші позбавлені громадянства вихідці з інших країн проживали в Туві, Челябінській області, а також відомство повідомило про позбавлення громадянства двох вихідців із Закавказзя, нібито причетних до розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

https://www.interfax.ru/russia/1111940
https://expert.ru/news/fsb-lishila-vosem-vykhodtsev-iz-tsentralnoy-azii-i-zakavkazya-grazhdanstva-rf

Цей випадок демонструє, що публічна критика участі громадян у бойових діях тепер прирівнюється відомствами до загрози національній безпеці і тягне за собою каральні правові наслідки, що створює ризики вибіркового правозастосування і вимагає пильного моніторингу з боку правозахисних інститутів.

https://caspianpost.com/regions/russia-revokes-citizenship-of-eight-people-from-central-asia-south-caucasus
https://caliber.az/en/post/russia-revokes-citizenship-of-eight-over-alleged-national-security-threats
https://newdosh.media/en/news/fsb-annulirovala-grazdanstvo-rf-zitelej-adygei-i-stavropola-za-kritiku-ucastia-musulman-v-vojne-protiv-ukrainy-2?categoryAlias=

Реальні терміни за вихід із частини в період мобілізації

Суди Південного військового округу, до якого входять і Адигея, і Карачаєво-Черкесія, стабільно призначають реальні терміни позбавлення волі. Наприклад, навесні 2026 року цей самий суд у Майкопі засудив багатодітного батька-контрактника Мураза Салімова до 8 років колонії загального режиму за вихід із частини. За чинним законодавством, якщо військовослужбовець відсутній у частині понад один місяць «у період мобілізації»*, стаття 337 КК РФ передбачає покарання від 5 до 10 років позбавлення волі.

У відкритому доступі відсутні відомості про судові рішення у справах про самовільне залишення частини, винесені в серпні 2026 року Майкопським і П’ятигорським гарнізонними військовими судами (останній має юрисдикцію над військовими частинами та військовослужбовцями на території Карачаєво-Черкеської Республіки). На даний момент в інформаційно-телекомунікаційній мережі Інтернет не зафіксовано офіційних публікацій або судових актів за вказаною категорією правопорушень у цих інстанціях за звітний період.

При цьому 21 вересня 2022 року Володимир Путін оголосив про часткову мобілізацію, і 28 жовтня того ж року міністр оборони відзвітував президенту про її завершення, однак відповідного указу не було. Юристи дійшли висновку, що для завершення часткової мобілізації не потрібен указ президента, пояснив прес-секретар Путіна.

Важливо, що всі вищеописані інциденти сталися значно пізніше 28 жовтня 2022 року, тобто після завершення часткової мобілізації.

24 вересня 2022 року до КК РФ були введені частини 2.1, 3.1 і 5 статті 337 про самовільне залишення частини або місця служби в період мобілізації. Поправками передбачено позбавлення волі на строк до 10 років. Посилення законів після оголошення мобілізації призвело до суворіших вироків за відсутність у військовій частині.

Разом із тим, станом на кінець червня 2026 року з початку військової операції в Україні офіційно визнані вбитими не менше 141 військовослужбовців з Адигеї.

З початку мобілізації восени 2022 року до російських військових судів надійшов безпрецедентний історичний максимум — понад 20 тисяч кримінальних справ проти військовослужбовців за обвинуваченнями у відмові від служби.

Абсолютна більшість із цих справ (понад 18 тисяч) порушена за статтею 337 КК РФ — самовільне залишення частини в період мобілізації.

Сотні цих справ припадають на гарнізонні суди Південного військового округу, включаючи суди Дагестану, Кабардино-Балкарії, Північної Осетії та Ставропілля. Військові суди Кавказу демонструють крайню жорстокість, виносячи реальні вироки термінами до 5–7 і більше років позбавлення волі навіть за короткочасне залишення частин відмовниками.

Ці цифри наочно демонструють: кавказька молодь не хоче брати участь у цій війні. Перед тисячами молодих людей стоїть трагічний вибір: стати співучасниками військових злочинів, загинути на чужій землі або отримати тривалий тюремний термін.

І є ті, хто намагається знайти альтернативні шляхи вирішення, за які також піддаються кримінальному переслідуванню, наприклад:

Військовослужбовця Дениса Бабушкіна суд у Нальчику засудив до восьми років ув’язнення, визнавши його винним у даванні хабара командиру за можливість уникнути відправлення в зону бойових дій.
Згідно з матеріалами справи, військовослужбовець Денис Бабушкін у період з 5 жовтня 2024 року по 26 травня 2025 року дав заступнику командира батальйону військової частини хабар у розмірі 1 млн 140 тисяч рублів, щоб уникнути направлення на лінію бойового зіткнення і пройти службу в тилу.
Нальчикський гарнізонний військовий суд визнав Дениса Бабушкіна винним у даванні хабара в особливо великому розмірі і засудив його до восьми років позбавлення волі в колонії суворого режиму, повідомила сьогодні прес-служба суду на його сторінці в соцмережі «ВКонтакті».
https://vk.com/public215822488

Офіційні зведені дані про втрати серед уродженців республіки Адигея за серпень 2026 року у відкритому доступі відсутні. Міністерство оборони РФ не публікує деталізовану регіональну статистику, а місцеві органи влади обмежуються розрізненими публікаціями в міру проведення індивідуальних траурних заходів. Наповнення профільних меморіальних реєстрів (зокрема, проєкту «Герої СВО») відбувається зі значною часовою затримкою, зумовленою процедурами верифікації та логістики; останні верифіковані відомості по Адигеї на цьому ресурсі стосуються березня 2025 року. Профільні моніторингові ініціативи («Кавказький Вузол», «Медіазона», портал svo.rf.gd), що акумулюють дані на основі некрологів у ЗМІ та соціальних мережах, на поточний момент також не містять підтверджених відомостей за серпень 2026 року.

Однак відомо, що загальна кількість загиблих в Україні з Адигеї — 141.

https://xn—-dtbbip9adlm.xn--p1ai/geroi
https://200.zona.media/
https://svo.rf.gd/

Активісти проти СВО

Багато національних активістів висловлювалися проти участі свого народу у вторгненні в Україну. Так, першим про це заявив провідний черкеський активіст Ібрагім Яганов, заявивши, що «це не наша війна». У березні 2026 року аналогічні висновки озвучив Айдамір Казаноков:

«Черкесам не можна бути народом — але можна бути витратним матеріалом.

Черкесам забороняють мітинги, ходи та будь-які форми самоорганізації. Нам не можна бути народом у себе вдома: не можна проводити Адиге Джегу – традиційні ігрища, не можна повноцінно відзначати 14 березня — День черкеської мови, не можна святкувати 25 квітня — День черкеського прапора, не можна вшанувати пам’ять полеглих за свободу Черкесії 20 травня, не можна 21 травня вийти на ходу в річницю закінчення російсько-черкеської війни 1763–1864 рр.

Але під тим самим національно-ідеологічним і релігійним соусом — можна йти на чужу війну. Можна вмирати за інтереси держави, яка знищила нашу країну, розсіяла народ і досі забороняє нам відновлювати історичну пам’ять і розвивати власну культуру. Ось тільки питання: чому нам не можна жити як народ — але можна вмирати як ресурс?»

https://t.me/The_Circassian_Times/14514

Він також підмітив: «Останнім часом дедалі частіше лунають заклики вступати до добровольчих батальйонів. Газети, реклама контрактної служби та інтерв’ю з фронтовиками створюють відчуття, що молодь має дедалі більше прагнути йти на війну.

Глава добровольчого підрозділу «Ельбрус» закликає слідувати за ним і розповідає про «комфортні умови» на фронті. Коли зону бойових дій описують як «санаторій із релігійним ухилом», виникає відчуття абсурду. Халяльна їжа та кімнати для молитви — це гідні умови для життя, але чи можуть вони бути аргументом для участі в найважчому військовому конфлікті?

Національне середовище, мова і віра мають об’єднувати і зберігати народ, а не служити красивою обгорткою для залучення людей у зону бойових дій».

https://t.me/The_Circassian_Times/14515

З точки зору фундаментального міжнародного права, дії Російської Федерації з мобілізації населення на агресивну війну не мають юридичної сили і є злочинними по суті.

Четверта Женевська конвенція (1949 р.) — Стаття 51: Згідно з нормами міжнародного гуманітарного права, держава-окупант «не може примушувати покровительствованих осіб служити в її збройних або допоміжних силах». Будь-яка пропаганда чи тиск на користь добровільного вступу до армії категорично заборонені.
Гаазька конвенція (1907 р.) — Стаття 52: Прямо забороняє вимагати від населення окупованих або анексованих територій участі у військових операціях проти їхньої власної батьківщини або третіх держав.
Право на відмову від військової служби з міркувань совісті: Закріплене в Статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП). Примус до участі в бойових діях усупереч глибоким етичним, моральним або релігійним переконанням людини є прямим порушенням права на свободу думки і совісті.

Росія, будучи підписантом цих конвенцій, вчиняє міжнародні злочини, залучаючи населення окупованих нею територій (а також історично приєднаних республік із уразливим корінним статусом) до ведення агресивної війни.

Висновки

Події, задокументовані у звіті за серпень 2026 року в Адигеї, являють собою візуалізацію стійкого вектора на послідовне перманентне порушення базових прав людини.

У серпні 2026 року регулярний моніторинг правозастосовної практики та дотримання прав людини в Кавказьких Республіках, у тому числі в Адигеї, виявив стійку тенденцію до розширення масштабів і жорсткості методів репресивного тиску з боку правоохоронних і судових органів. Аналізований період характеризується остаточним оформленням «конвеєрного» принципу переслідування як за актуальні прояви громадянської незгоди, так і в рамках ретроспективного контролю цифрового простору.

Ключовою особливістю місяця стало впровадження державою практики «подвійних вироків» всередині пенітенціарної системи для безстрокової ізоляції нелояльних засуджених, а також демонстративне використання оновленого законодавства про громадянство як інструменту ідеологічного контролю. Силові відомства продовжили штучно конструювати кримінальні справи проти національної інтелігенції, ігноруючи базові процесуальні норми, принципи хронологічної послідовності та презумпцію невинуватості.

Паралельно фіксується наростання тиску на правозахисну спільноту через позапроцесуальні утримання, неформальні допити та дискримінаційний фільтраційний контроль на транспортних вузлах макрорегіону. Представлений звіт детально фіксує ці порушення, розподілені за ключовими аналітичними блоками, і містить їхню незалежну правову оцінку.

Тривожним аспектом репресій стали почастішання випадків переслідування активістів, а також цивільного населення за «антивоєнними статтями» і масові вироки за дезертирство (стаття 337 КПК) у світлі політики пролонгованого культурного колоніалізму.

У російському правовому контексті «антивоєнні правопорушення» насамперед включають кримінальні обвинувачення у поширенні «завідомо неправдивої інформації» про Збройні Сили (стаття 207.3 Кримінального кодексу Російської Федерації) та неодноразовій «дискредитації» армії (стаття 280.3 КПК), а також відповідні адміністративні правопорушення. За даними правозахисного проєкту «ОВД-Інфо», з лютого 2022 року по всій країні понад 1180 осіб піддалися кримінальному переслідуванню у зв’язку з антивоєнною позицією. Правозахисні організації виділяють Північний Кавказ як регіон із винятково високою щільністю переслідувань за антивоєнними справами. На Північному Кавказі задокументовано сотні адміністративних справ за статтею 20.3.3 Кодексу про адміністративні правопорушення. Через правовий механізм рецидивізму повторні адміністративні правопорушення часто переростають у повноцінні кримінальні обвинувачення. Задокументовані тюремні терміни в цих конкретних районах обчислюються десятками, переважно через коментарі в соціальних мережах, одиночні пікети або поширення антивоєнної літератури.

Жителі як ПФО, так і СКФО регулярно заносяться до національних реєстрів політичних в’язнів. Крім того, у південних регіонах спостерігається різке зростання кількості кримінальних обвинувачень із високими ставками, включаючи державну зраду, шпигунство і саботаж.

Політичні та антивоєнні переслідування на Північному Кавказі мають яскраво виражені регіональні особливості. На додаток до стандартних законів про «фейкові новини» і «дискредитацію», регіональна влада активно використовує обвинувачення в екстремізмі, тероризмі та нападах на співробітників правоохоронних органів. Крім того, каральні заходи, як правило, поширюються не лише на окремих осіб, а й на родичів обвинувачених.

Хоча зведені регіональні судові дані по ПФО і СКФО залишаються засекреченими, правозахисні організації незмінно відносять Північний Кавказ до числа регіонів із найбільшою кількістю справ, пов’язаних із дезертирством, у масштабах усієї країни. До середини 2025 року до російських судів надійшло понад 18 000 кримінальних справ про дезертирство. Витік даних із баз Міністерства оборони показав, що лише в Південному військовому окрузі (ПВО) понад 26 000 військовослужбовців були класифіковані як такі, що самовільно залишили частину або місце служби.

Хава Бештоєва,
Координатор правозахисних ініціатив,
«International Circassian Center for Support and Assistance» (США)